Моїм землякам посвята

Новела

Ого! Ще скільки часу на все. А ти скуцьорбилась, сіла на дно, чекаєш смерти.

Ади, Маріці вже позвозили краму з усього світу: і на стіни, і на вікна, і на стелю, убрали її, як ляльку, у волосову запаску, вовняний черес, дали у руки держака, щоб нікого до себе не підпускала. Навіть товаришок, навіть тих, з ким гралася на руїнах у кукурудзяні плетінки, з ким чіпляла черешні через вуха і дивилася у дзеркало з лопухового листка, яка файна.

ДВА МОТИВИ
    І. Лемківський
        Юр.Кртичаку

Ой туга, туга, як без друга,
Без доброго, без клятого.
І кожну нічку пугач пуга,
Мов радується втратою.
Моєю втратою, моєю.
Звичайно ж, не пугачою.
Я під вістовою зорею
Йому сльозою сплачую.
Ой смутки, смутки, моя нене,
Заквітли попід віями,
Де не було ніколи темно,
Хоч ще й півні не піяли.
А нині, нене, мимо зору
Все віється з пересміхом.
Мов камінь, котяться по звору
Мої літа-перезвуки.

навколо земної осі

За містом вже зима, вже паморозь не тане,
відЛовлює сліди... ВідНовлюймо ж сліди:
торішні і ще ті, які колишнє-давнє
забрало назавжди, сховало назавжди.
За містом вже зима, повітря серебріє,
і міниться, і грає-виграє
не спомином лишень, а й іскрою надії,
яка чомусь ще є, на-все-про-все ще є.
За містом вже зима, відлуння лунам служить:
то м’ячиком скік-скік, то сонячним зайчам.
А пересварка лун - найбільша їхня дружба,
веселих лун-приблуд, поважних лун-прочан.
За містом вже зима, відтінки перебродять,
той - в розум увійшов, той - вийшов із ума.

Ходила жирафа
В зеленім жупані
Та й дразнила листячко
На чужім паркані.

А як впало листя
По обидві межі,
Коник перескочив
Хвіртку на манежі.


Вечірка 

       
Входять гості вічні, хто вміє казати:
«Гідна!»
Входять гості з приносом,
Хто вміє казати: «Гірко!»
І та лише половина,
Хто вміє казати: «Бідна!» –
То
Наша
Вечірка...

Габаритки. Ренет

Ще незабутній персонаж Достоєвського Смердяков, неус­ві­дом­­ле­ний прото-пост­­мо­дерніст, він же предтеча сучасної інфан­тильно-колек­тивіст­сь­кої свідомости, з люциперівськими, однак, обертонами стверджував, що в усіх книжках (передусім, художніх, звичайно) «неправда написана».

Є автори, які втомлюються писати і яких утомлюєшся читати. Якась світоглядна одноманітність, екзистенційна печаль, що поволі переростає в нав’язливий страх. Страх неіснування, страх смерті.

 Юзеф Лободовський

Не лише широкому загалу, а й фахівцям-літературознавцям у Польщі і в Україні ім'я Юзефа Лободовського донедавна було майже невідомим, оскільки і в соціалістичній Польщі, а тим більше в совєтській Україні його творчість була забороненою.

 Мілорад Павич

Відійшов у вічність Мілорад Павич останнього дня осені. Це була остання «осінь патріарха» сучасної світової літератури. Пишуть, що його тільки раз номінували на Нобелівську премію з літератури 2004 року, та розмови про це велися ще задовго до того.

Янніс РІЦОС

До 100-річчя з дня народження найбільшого поета Греції ХХ ст.

Янніс Ріцос (1909-1990) – поет неймовірної сили. Народився він у Монемвасії – укріпленому місті, розташованому на однойменному острові впритул до узбережжя Пелопоннесу. Називають це місто і по-іншому – Східний Гібралтар або Мальвазія.

Стрічка новин

Подписаться на RSS

Останні коментарі

  • До статті: Прихильники Ганни Герман звинуватили організаторів рейтингу Facebook у фальсифікації
  • До статті: Ліна Костенко про життя душі на всіх порогах смислу
  • До статті: Як українські письменники за літературну збірну грали
  • До статті: Знаки поетичних поколінь у найновішій українській поезії
  • До статті: Володимир РУТКІВСЬКИЙ: «Байдужість стала нашою національною рисою через втрату орієнтирів, в основі яких лежать християнські цінності»