Останнім часом хохмацтво стало суттєвою рисою дуже багатьох літераторів

 Малюнок Миколи Кумановського

У літературознавстві розкутіше почуваються історики й теоретики літератури. Вони «працюють», як правило, з матеріалом, що випробуваний часом, що позбувся звужених, настроєвих чи тенденційних наліпок; важче буває  «чистому» літературному критикові, у руках якого  твори, що існують не тільки з усіма цими наліпками, а й, бува, недовершені самим автором у текстологічному плані.

 Ілюстрація Валерія Чмирьова

Протягом століть і тисячоліть науково-критична думка про літературний процес активно фіксувала інтелектуально-есте­тичний потенціал літератури на всіх її етапах: починаючи з усної (фольклорної) традиції і закінчуючи писемними її формами – від античної класики до постмодернізму.

Так іменуються  зустрічі випускників і студентів відділень «Літературна творчість», що відбуваються в Будинку літераторів Національної СПУ. Кажу «відділень», бо такі існують уже не тільки в КНУ імені Тараса Шевченка, а й у Львівському, Острозькому та Луганському вишах України.

Стрічка новин

Подписаться на RSS

Останні коментарі

  • До статті: Прихильники Ганни Герман звинуватили організаторів рейтингу Facebook у фальсифікації
  • До статті: Ліна Костенко про життя душі на всіх порогах смислу
  • До статті: Як українські письменники за літературну збірну грали
  • До статті: Знаки поетичних поколінь у найновішій українській поезії
  • До статті: Володимир РУТКІВСЬКИЙ: «Байдужість стала нашою національною рисою через втрату орієнтирів, в основі яких лежать християнські цінності»