У літературознавстві розкутіше почуваються історики й теоретики літератури. Вони «працюють», як правило, з матеріалом, що випробуваний часом, що позбувся звужених, настроєвих чи тенденційних наліпок; важче буває  «чистому» літературному критикові, у руках якого  твори, що існують не тільки з усіма цими наліпками, а й, бува, недовершені самим автором у текстологічному плані.