Летіла зозулька

I

- Мой Власію, чуєш, прийди завтра до склепу, маю щось сказати.

– Та кажи вже.

– Річка шумить, на той бік не всьо вчуєш.

– Та я перейду воду.

– Та ж застудися, будеш цілу зиму хворіти. Приходь завтра.

– Чо він хоче, той Жмундук, – питає Власія Юстина, його жінка після  вмерлої за пологів Катріни.

– Ади, каже, що може через воду говорити. Шумно на завальцях, піду завтра до склепу, там він має щось казати.

«Кличте Івана!»

Моїм землякам посвята

Новела

Ого! Ще скільки часу на все. А ти скуцьорбилась, сіла на дно, чекаєш смерти.

Ади, Маріці вже позвозили краму з усього світу: і на стіни, і на вікна, і на стелю, убрали її, як ляльку, у волосову запаску, вовняний черес, дали у руки держака, щоб нікого до себе не підпускала. Навіть товаришок, навіть тих, з ким гралася на руїнах у кукурудзяні плетінки, з ким чіпляла черешні через вуха і дивилася у дзеркало з лопухового листка, яка файна.

Ювілей поетеси нелегкої долі

Минулого місяця Буковина вітала письменницю нелегкої долі Ганну Дутчак з 50-м днем народження та виходом одночасно двох книг – «Вибраного» та «Вальсу жовтого листя», які побачили світ у видавництвах Чернівців та Львова.

Стрічка новин

Популярні матеріали

За сьогодні:


Останніми переглядались:

Подписаться на RSS

RSS-матеріал
докладніше

Navigation

Останні коментарі

докладніше