Вікна стоять супроти. У вікон свої розмови.

Про снігурів, що гріють зірку під дахом руду.

Ти на губах тримаєш  – «мама» –

найперше слово,

І я живу у цім слові – вже не одну добу.

Виють на дим собаки. Виють вітри на місяць

І замикають вікна на золоті ключі.

В нашій кімнатці немає де й покружляти листю,

Але кумедна цяцька все розуміє й мовчить.