Роман про Василя Стефаника

Уривки

1

Василю, ти боїшся весіль? Коли молода з молодим, заквітчані, як пава і павич, є у центрі уваги? Може, це тебе дратує? Чи ти – давай, порпайся в собі безжалісно, як у своїх героях! – заздриш їхньому молодому талану? Може, ти виписуєш такі трагічні долі, бо тобі нестерпно дивитися на щасливих? Може, то мститься дух Євгенії? Або друга Генка, так само мертва, хоче, аби ти ні з ким не знайшов прихистку? Не тілом, а душею, так, щоб вона розкошувала, як майська ружа? Але чи ти винен, що ви не разом? Чи ти не любив її справдешньо, так, що забувалося за себе? Кожний її рух, погляд, інтонацію в голосі ти потім перебирав у пам’яті, наче дівка на виданню перебирає дорогі коралі... Вона мала чоловіка і двох дітей. Якби була пішла за тобою, то ви би, певне, були щасливими. Один раз у життю ти міг бути дійсно щасливим! Але не судилося.