Новак Килибарда. Угренова земля та інші оповідки. – К.: Темпора, 2011

Чомусь мені здається, що ця книжка не стане предметом пильної уваги критиків і ажіотажу в пересічного читача. Воно й не дивно. Бо і професійні, й рядові читачі кидаються насамперед на те, що стало або ж обіцяє стати предметом скандалу. 

Фаховий моряк із доброю філологічною освітою – що ще треба для веселої літератури? Потрібен талант, аби з наявного в пам’яті життєвого матеріалу вибрати найяскравіші придибашки й зуміти переповісти їх так, аби цікаво було не тільки морським вовкам і шакалам, а й тим, хто про море має приблизно таке ж уявлення, як ваш рецензент. Не кажучи вже про океан.

 Мал. М.Кумановського

Одна біда, що рецензенти, пишучи про окремого автора, подають як «визначальну рису» його творчості те, що можна сказати й про сотні інших поетів. 

 Малюнок Володимира Казаневського

Заупокійні служби критиці правлять, певно, ще з того часу, як добродій Каллімах мізерним накладом видав свої таблиці. Отже, відсутність критики – проблема така ж давня й неуникна, як і наявність літератури.

 Мал. Володимира Казаневського

Рядок «поезія – це завжди неповторність» належить до тих поезмів (це слово я нововвів на позначення літературних красивостей), які завше кортить перевірити. Тобто – наповнити літературним-таки фактажем, реальним змістом.

Илюстрація Віктора Зуєва

Отже, озброївшись критеріями поезії як респіратором, я й поліз по келихах каналізацій. Хто тут тільки не!.. Який асортимент текстів!..

 Ілюстрація Олександра Євтушенка

Коли я прохопився, що збираюся писати статтю про поезію в українському сегменті інтернету, на мене подивились, як на інваліда: з погано прихованим співчуттям. «Та ти хоч уявляєш собі обсяги цього відстійника? Ти хоч розумієш, скільки на тебе виллється…» – та й скористалися фігурою умовчання. Я уявив – і завив.

Мене, маленького, дивує, чому Ю.Андруховича прийнято вважати таким собі іронізавром, тоді як чи не єдиний фраґмент, котрий у нього можна визнати іронічним, – це доповідь Джона Пола Ощирка в «Перверзії».

По сучліті бродить привид – привид іронізму. Безтілесний і невловний… На щастя. Або на жаль. Або на ще щось. І це нормально: кожна епоха має своїх привидів, свої ключові слова.

То чому ж Стівен Кінґ може, а наші потенційні нобелянти – ні? Відповідь проста: мова романів американського страхача мало чим відрізняється від мови середньостатистичного сценарію.

Стрічка новин

Подписаться на RSS

Останні коментарі

  • До статті: Ірландський письменник Джон Бенвілл отримав премію Франца Кафки
  • До статті: Ірландський письменник Джон Бенвілл отримав премію Франца Кафки
  • До статті: Олександр ВІЛЬЧИНСЬКИЙ: «Продовжую жити серед своїх персонажів»
  • До статті: Олександр ВІЛЬЧИНСЬКИЙ: «Продовжую жити серед своїх персонажів»
  • До статті: Олександр ВІЛЬЧИНСЬКИЙ: «Продовжую жити серед своїх персонажів»