Легенда в літературі – це всього лиш легенда: той, хто береться до письма, може розраховувати тільки на нього. Інша річ – саме письмо.

Його сумарний образ раз-по-раз оживає при згадці про випадкове (а може й ні – випадковості напередзрячі) остовпіння перед ескалатором метро «Університет» у момент, коли сходи принесли знизу чоловіка в чорному пальті, ширококрисому чорному капелюсі і з вглибленим у щось своє поглядом  теж непроникно темного ґатунку.

Чехівська притча про  аґрус як символ уявлень про апофеоз щастя містить безліч життєвих відтінків. Один із них я мав задоволення спостерегти десь на початку 80-х, коли дозрів до відряджень по Україні як лектор товариства «Знання».  Про членство в СПУ і т.зв «творчі відрядження» тоді навіть не мріялося, тож  знайомити радянську громадськість з сучасною українською літературою доводилось  в мундирі, напевне, молодшого, а може, вже й старшого наукового співробітника.

Колись на хрещатівській лавці я почув: «Ви надто гарячий. А характер – то доля». Очі давно покійного  натепер співрозмовника не довіряли здатності ним сказаного пробитися крізь обома випите.