Ніколи не замислювався, ЩО я пишу, і кому ЦЕ потрібно. Просто пишу вірші (як, утім, і пісні) і знаю, що робити це треба. Коли людина пише свідомо, вона рано чи пізно обов’язково захоче побачити своє творіння опублікованим. 

Вилітали з Москви. Два дні жили в якомусь туристичному комплексі з хрущовських п’ятиповерхівок із загальним душем на поверсі. Було, мабуть, передбачено, що за цей час туристи більше дізнаються одне про одного, а компетентні товариші подивляться, хто чим дихає.

Із Житомира до Києва рукою подати – трохи більше ста двадцяти кілометрів. У ситий брежнєвський застій ми іноді могли дозволити собі, розкинувшись на сидінні старої двадцять першої «волги», змотатися на вечерю до столиці за три карбованці з носа.