Дев’ятий рік підряд веземо ми молоду калину на могилу Тараса Григоровича Шевченка із саду Володимира Затуливітра у день Святого Володимира.

...Тяжка тобі любов? Г-га!.. Навіщо ж ти ось тут траву толочиш? Світло вечірніх пейзажів крадеш очима, юшку о чебреці сьорбаєш? Живе-еш навіщо? Бо пустили в світ і забули тебе напоумити, макогона бородатого. Оце жити можна абияк. Як м’ясо росте й кістяк тримає. А любить... Любить мусить бути трудно.

 Володимир Затуливітер

Колись велике, о тисячу дворів, розлоге козацьке село Бучаки, широко розкинуте на мальовничих Канівських горах, де Дніпро утворював природню гавань, тепер залишилося лише на макеті-діарамі у музеї археології. А у природі існує лише зо півтора десятка хат, одна з яких облаштована під музей Володимира Затуливітра.

«Віддавна на Сумщині, як і скрізь в Україні, церква задавала ту вертикаль, що організовувала весь навколишній світ естетично й етично. У кожній місцевості вона була центром культурного життя, найвизначнішою пам’яткою і скарбницею творів мистецтва. Наявність церков у ландшафті й міській забудові наочно свідчила про «вертикальну координату» людського буття».

Стрічка новин

Подписаться на RSS

Останні коментарі

  • До статті: Прихильники Ганни Герман звинуватили організаторів рейтингу Facebook у фальсифікації
  • До статті: Ліна Костенко про життя душі на всіх порогах смислу
  • До статті: Як українські письменники за літературну збірну грали
  • До статті: Знаки поетичних поколінь у найновішій українській поезії
  • До статті: Володимир РУТКІВСЬКИЙ: «Байдужість стала нашою національною рисою через втрату орієнтирів, в основі яких лежать християнські цінності»