Поезія

І хто ж, пак, винен, що сини бездарні пустили спадок предків в пух і прах

ДО ВСЕВИШНЬОГО

Простіть великодушно, Всевишній,

але чи Вам не набридло,

коли якесь бидло,  

нагрішивши на три скирти,

грюкає, коли заманеться, в небо,

вимагаючи йому простити:   

бо, мовляв, «так було треба»,  

аби знову грішити     

і знову просити?

Різдво. Саморобна церква

***

Різдво. Саморобна церква.

Колись це була сільська водонапірна

башта,

Потім – бібліотека, що гніздилася

(від слова «гніздо»)

Під самісіньким дахом цієї башти,

А тепер ось –

Маленька кімната, білена крейдою.

Стеля нависає низько; дивно, чому

Саме прямокутність цієї кімнати

Так не відповідає моїм уявленням про церкву?

Та що стереже кота

якісь моря неназвані і міфічні трохи

кудись посилають хвилі і хвилі кудись ідуть

твої ненадійні ночі неначе об стіни горохом

і сумніви і недовіри що множаться ніби ртуть

минають солоні хвилі

                  вгинають йодовану воду

і пам’ять – не розібрати – нашіптує правду тихо

ти нащо у нашу розмову багато слів приводив

наступного разу дзвони і просто – дихай

Стало легше молитися, стало більше прощатись

По турецькому ринку

Я до ночі бродив –

Я знайти українку

Роксолану хотів.

Я хотів її вкрасти

У заморській імлі,

Повернути їй щастя

На батьківській землі.