Хліб і шоколад Мирослава Дочинця

Кілька слів про автора: народився у Хусті на Закарпатті. У вересні відзначив 50-літній ювілей. Закінчив факультет журналістики Львівського університету. Член НСПУ і АУП. Автор 15-ти книг. Мешкає у Мукачевому. Видає чужі книжки і колекціонує старі пляшки.

Шукав про Дочинця інформацію у спілчанському довіднику 2006 року, але там нічого немає. Значить, прийняли його у Спілку десь після 2006-го. Книжок його не читав і не бачив, якби не випадок. Власне, телефонний дзвінок від … Мирослава Дочинця. У результаті маю дві його книги, які прочитав, і позитивні враження від прочитаного.

Про другу книгу (Мирослав Дочинець. «Многії літа. Благії літа. Заповіді 104-річного Андрія Ворона – як жити довго в щасті і радості». – Мукачеве: Карпатська вежа, 2009. – 84 с. ), фрагменти якої друкувала «Літературна Україна», не говоритиму багато.  «Маємо унікальний, осмислений і пронизаний істинною духовністю устрій життя однієї людини», – сказано на зворотній стороні обкладинки цієї книги доктором медичних наук В.Білоногом, і це направду так. Добре, що такий досвід зафіксовано (молитви, поради, лікувальні та кулінарські рецепти, приповідки, афоризми). Погано, що реґіональність видання і невеликий тираж не дають можливості всім зацікавленим познайомитися з цією мудрою книгою…

Що стосується іншої книги – «Хліб і шоколад» – то про неї теж багато не скажеш. У передмові доктор філологічних наук Наталія Бедзір (як добре, що доктори наук «сходять» до писання передмов до книг, бо хто би їх інакше читав?!) зауважує таке: «Перед нами – «легкий» і «світлий» письменник, якому приємно спілкуватися з читачем. Мирослав Дочинець має свій стиль письма, за яким проглядається витончений художній смак, відчуття форми, композиційної самодостатності творів. Читаючи їх, не можна не одержати естетичну насолоду від самого тексту». Погоджуюся і з цим твердженням, хоча не знаю, для чого слова легкий і світлий брати у лапки, бо Дочинець таки є легким і світлим, аж ніяк не легковажним. Це густе, насичене письмо, в основі якого завжди лежить певна морально-етична настанова, навіть якщо вона і не озвучена. Тут прозова манера Дочинця близька до філософських настанов нашого Сковороди.

Автор пояснює виникнення задуму і назви книги просто: «Короткі новели (образки, шкіци, етюди, мініатюри, ескізи – як завгодно) я пишу давно. (…) Чимало з написаного втрачено у веремії життя, дещо викинуто з власної волі. Але з того часу, як Іван Чендей, прочитавши декілька новелок, написав на полях: «Ви – письменник!» – намагаюся ці опуси відкладати. Назбиралося на книжку. (…)

Назва з’явилася сама собою. (…) Одним у цьому житті потрібен шоколад, другим – хліб, а третім – і хліб, і шоколад. Тому я й назвав так оцю книжку – «Хліб і шоколад». Бо вона про нас. Про наше життя. Коли ситне, а коли пісне. Коли солодке, а коли – не дуже…»

Фактично у книзі є два розділи: назва першого – «Хліб і шоколад», назва другого – «Окришини». У першому маємо різноманітні бувальщини, побутові, психологічні сценки, замальовки, штрихи, портрети тощо. Вони цікаві, змістовні, повчальні, іронічні… Настроєвий діапазон контрастний – від трагічного до комічного. Все у всьому. Фах журналіста виявив себе якнайповніше у цьому розділі: здебільшого, це короткі репортажі, сюжетні заготовки, які набули жанрової, стильової самодостатності  й перетворилися на такі собі прозові нотатки, переказувати які не має сенсу: їх треба читати і смакувати умінням автора вибрати деталь і надати їй сюжетно-понятійної завершеності… Назви цих творів прості, конкретні, змістовні («Старий полковник», «Аромат жінки», «Силует жінки», «Ловець ласк», «Тітка Морія», «Тверезість», «Слава» та інші).

«Окришини» – це короткі прозові фрагментики настроєво-сюжетного характеру, здебільшого з афористичним наповненням. Тематичний діапазон їхній широкий, окремі з них так і просяться до цитування:

1.         «Боюся читати Стефаника. Боюся, що не скину потім
його пута» (с.155).

2.         «З чого починається письменницький професіоналізм? З того, що тебе читають і купують» (с.155).

3.         «Від талановитої речі, як від вродливої жінки, – віє свіжістю» (с.157).

4.         «Є люди світла. Є люди темряви. І є люди тіні» (с.161).

5.         «Жінки – як сни. Завжди не такі, якими хочеш їх бачити» (с.162).

6.         «Які різновиди має фраза: «Я тебе люблю». У старовину слов’яни казали: «Я тебе жалію». Сучасні американці кажуть: «Я хочу з тобою спати». Японки: «Хочу прати твою білизну». А Марія Магдалина нічого не сказала, вона просто помила Ісусу ноги…» (с.165).

7.         «Поки читаєш гарну і чесну книгу, здається, що ти вбережений від усього лихого на цей час. Нібито святі обереги над тобою. А коли прочитаєш, то вже й не так страшно» (с.175).

8.         «Справжня мудрість – завжди весела» (с.189).

«Хліб і шоколад» Мирослава Дочинця відкривають читачеві талановитого прозаїка-мисли­теля, українського Діогена, який не соромиться удень ходити із запаленою свічкою, шукаючи людину.

І на завершення парафраз із  Дочинця: коли ти йдеш до письменника, то письменник іде тобі назустріч. Головне, не проґавити точки перетину…

м.Івано-Франківськ