Сповиті смертю

Відомий письменник, лавреат Шевченківської премії  Євген Пашковський розмірковує над призначенням Слова і місцем і роллю письменника у неспокійному сьогоденні

Закінчення. Початок у ч.ч. 19,20,21,22,23,24,25

Розмова Якова Зайка з Євгеном Пашковським

Засилля соціальних агресорів – таких як лондонські мародери – є  наслідком маскультуризації; найдикішої дикунізації; розумового скалічення; інваліди інтернетджунглів окалічились інформацією; осліплення поінформованістю складає враження знання правди; але правда без життя – неправда; правда взнається через живий досвід –  така правда інвалідам цинізму недосяжна; каліч не бачить: вона 20 років молилася на собакучм, трусилася перед собакучмами; на собакучм горбатіла, платила податки; віддала їм усе; а іудою зробила письменника; винними зробила тих, хто заважали ідеалу наживи; геройва наживи хотіла виглядати, як страдниця  за свободу; винятковою і найкращою; вся в сльозах і скорбному патріотизмі; щоб хтось головою за неї накладав, а вона, хитрозада, півко попивала, похіхікувала  й далі рабству сприяла; далі утримувала собачі стайні, гаражі, охорону; щоб скоріш головою пісака черговий накладав, а вона клала його в морозильник; на зашпорні роки; щоб подовше безсиллям трупа  назловтішатись; віддати недодане за життя тепло; щоб побільше зробило кар’єру; добиваючись справедливості! доказуючи мертвому, які вони за нього борці! щоб банда салоїдів гарчала: нас багато! ми їм покажемо! гарчала й виглядала наступну жертву: на всіх же одного трупа мало! а чинолюбів назбіглось повно; вся надія: вилізти по кістках; та, коли на одного чесного мільйони безчесних і тисячі жадібних вислуги вбивць у погонах, коли на одного вільного мільйони безвільних і жадних жертви, а самим соскою пива безсилих пожертвувати, який генофонд це витримає? печерний антидобір; коли краще гине за гірше, а не гірше рятує краще;  гине, щоб окар’єреним на чужій смерті підтримувати міф про праведництво своє; він поліг, а ми втілюєм його правду! його ідеали! ми не просто гребем хабарі, ми за полеглого воюєм! і доки труп до останнього атома промерзатиме в холодильнику, до останнього півоберту електрона хотітиме подітися звідси, з наскрізної, надубивчої підлості й лицемірства, вони далі й далі робитимуть кар’єру; пересідатимуть з кріселок у крєсла, пухнутимуть в довольстві, грітимуть зади в теплі, іноді вигулюватимуть пики перед телекамери, з свічечками й плакатиком корчитимуть состраданіє, зароблятимуть свої адвокатські, прокурорські, журналістські конверти, і потай хотітимуть тільки одного: щоб подовше мерзнув; подовше побув десь та-а-м; десь на курорті; а вони, з вболівань за правду, продовжували б справу честі; дерзань за свободу слова! за чесне розслідування! за неуникну справедливість! за наших лідєрів; вони покажуть катам! щоб довіра росла, кар’єрка зростала, плакатик в кутку пилюжився, до наступного року, труп промерзав насиньо і болів як відбиті нігті; не за себе –  за всих приречених гинути безголово; безсилих зректись себе і вимолити правду; добитися воздаяння; раз і назавжди відтяти гиблятину; вони зароблятимуть грижу зневіри, пропадатимуть у безвіллі, хлипатимуть на поминках, трудитимуть мозолі на чесних розслідуваннях; щоб ніхто й не подумав ніколи, як чесно й віддано вони помагають катам; як далі й далі, довічно, неуникно, повсякчас, вони утримуватимуть цілі свори: лепетатів, прокуратів, судокатів; душителів, мордоворотів, рубщиків голів; але письменників, учителів добра – ніколи; хай виздихнуть! щоб ніколи не взнав ніхто, як їх відторгненням і пребайдужістю замордували; щоб тільки й лишилося недорікам –  руками дурнів боротися з дурістю; руками зла боротись із злом; руками кривавих олігархатів возводити правди дім! о, гієняче плем`я! вміле їсти дітей і ослаблих, а на страшний сталінізм і хитрий кучмізм все списувати. З такими звичаями – хитрунства, хижацтва, кидань напризволяще; з таким умінням –  ні розкаятись, ні воздати, ні погребти –  тут не могло вийти нічого кращого від гієнарні; о, інваліди себелюбові, плодителі розбрату! з таким дерзновенням братолюбов не скоро обійме; чесноти її не скоро возрадують; а духосвобода – звільненя від зла –  ще довше. Тут страшно визнати найпростішу істину: все накоєне в минулому впечатане в геном і кропленням з віника  не змивається. Зло видозмінюється:  в інші злопотяги; іншу злопохіть;  іншу зловиправду; але від того добром не стає; ніколи; заприроднілими істотами  правлять вождєлєнія зла; і тільки вони, прихоті чрева й насильства, їм здаються добром; єдино важливим добром;  оскільки благо їм невідоме, їм приємні й улюблені справи, дуже далекі від благодіянь; і найперше – від справ духовдосконалення; тому їх так мучить політичне добро, світове добро – щоб всі і все служило їм; обогорівненим звитяжністю й святістю. Того так кортить земних  месій; так свербить боротись;  так не  вистачає гетьманів; так охота, щоб світ признавав, тремтів і колінкував перед ними;  умоляючи поєвропитись; тому так мучать порядки сусідів; так не терпиться попорядкувати в них; а самі не годні поприбирати в хаті; мовляв, своя правда й воля. З пивоголізму  і жебракізму визволилися б; волелюби-визволителі. Не встигли відмитись від комуноманії, як впали у клептоманію; невиправний комунобандитизм призвів до олігархічного надбандитизму;  злократія, як хвороба, є продовженням попередніх станів суспільства; олігархія, як державний розбій, є метастазною формою комунорозбою;  в кожній наступній фазі одне і те ж зло дає звироднілішу якість. Не вилікували вчасно, воно вас поїдатиме довго; довго вам гикатиметься те, що вчасно не потрудилися над люстрацію; довго вам відригатиметься те єгипетське м’ясо. Хто цього не розуміє — бореться із фантомами зла, а не з його суттю. Злу лише цього й треба! воно водитиме в нетрях фактів, протоптами упереджень; наставлятиме на вчорашні сліди; підбиватиме на обурення, образи й помсту; надихатиме на помстиві ідеології; на всяку винуватчину; чого нам не пощастило так?! які ми рознещасні! підсуватиме минулі діагнози; водитиме по знахарях; жалітиме, обнадіюватиме; аби тільки не зцілятись; і, врешті, заведе в прірву. Коли Провидіння визволило й захистило  римських рабів од гніву їхніх володарів, коли їм вже вготована була інша участь, інше призначення – жити в мирі й благому труді – коли вже доходили до меж Італії, їм видалось, що свободи їм мало; треба ще Рим розвалити! розграбувати й помститися; вони розвернулись, щоб доказати себе, і зникли; в сутінках ненависті. Рукоблудний вождь со гетьманами подарували нещасним те ж; і доказали все…

Гіркота переосмислення —  переддень здобуття  заземленими істинних ціннот; ті хаотичні знання й обезцінені цінності – відголоски подій, забобонів, трагедій, домислів – те безживне ідольство, яке інтелигенція  висвятила в нацсвятині  й пам`ять, ніяк не оживляє; нікуди не кличе; ні до чого не надихає;  духорозвитку не сприяє; стати законами духожиття не може; тільки утруднює їхнє сприйняття, розуміння  й наслідування; а навіщо? коли боги історії, боги політики, божки економіки,  богуни гаманця і ряси з усіх боків тільки помагають і тільки спасають! хіба не це є духовним життям?  а ще ж немало духовнить злобода слова; монітори, екрани, сцени; а скільки живильності  вливає роззявлення на наші пам`ятки, калини, пам`ятники, на архітектурну, як золоті караваї, пишноту! чого ж не годує каміння?  чого з цього їдла Він хлібів не натворить? щоб Любов’ю насититись і жити в небесній радості; відземлено й милостиво; в неробленні зла; в справжній ближньолюбові; бо вся зовнішня прикультуреність і художня духовність на внутрішнє одухотворення не впливає; глибоко не проникає; не дає побачити й вирвати своє внутрішнє зло й неправди; добрих розчулює – і ще більш ослаблює перед світу холоднезними руками; а злим дарує розгнуздану злосвободу; улюблений кінь копитом провалює голову господаря, що виходив його з лошати, яке не трималося на ногах; улюблений нарід фиркається на всі боки, сам усе знає і перших затоптує своїх доглядників; потоптом  проламує голови і голосно ірже над кров`ю;  і ніякою вірою в свою церкву, в свої святині, в науку й освіту, в своїх вождів і духівників,  ніякими виборами, ніяким приєднанням до багатших їх не виправити;  їх затягне завжди не туди;  їх тягне не туди, де помірно, але  чесно, а туди, де безмірно і безчесно; зовнішня прикультуреність і глибоко втаврована паразитарність складають духовність успішного сучасника; вдосконалення в підлості й лицемірстві є повсякденням його духожиття; а навички пролазності – запорукою успіху; вся решта набутих прєлєстєй залежить від трудової діяльності; виїли одну країну – полізли  в другу; загадили одну  територію — полізли окультурювати другу, третю;  бідна, покусана дикарвою, європія не роздивилась як слід дикунів улесливих;  піддавалок і приживалок; спраглих нового підданства; під виглядом скромних, нещасних; вони їм там набудують комунізм! там відкриється все їхнє внутрішнє багатство; їхня успадкована, безпробудна  духовність.

Справжнім же духовним життям є життя по вічнозаконах; та радість, яка дається від здійснення їх, і є життям; Богоприсутністю в людині; її безсмертною силою; економіка, лад, захищеність є похідними від цієї сили; наслідування власних законів і вигадок –  лжедуховне життя – позбавляє  безмірної сили і паразитарна, сировинна економіка, чистий безлад і  незахищеність  не примушують довго ждати; якщо людині століттями згодовують  черств`яки мертвознань і запевнень – це  наше все ! – її воля і розум по роду приземленіє; і вищосили недоотримуються;  потрібне інтелігентом для сперечань і розваг ума, засідакань і восхвалякань, дисертацій і блуканини у трьох калинах, потрібне начебто для окультурень, нічого культурного, нічого духовпорядного, нічого животворного насправді не несе; культ культури не є культурою; культ пам`яток культури і знаменних дат помагає з  осмисленням дійсності – і обчисленням  нового – як рахівниця суперком­п`ютерові; людям потрібна не мертва пам`ять, не плакати  й цитати,  а живі, всім доступні принципи, як жити; живі приклади  втілення духопринципів, а не вмлівання  навколо пам`ятних калин і дат —  обожествіння мертвоти; з неповаги до Істинного надпошана до неістинного; до собі подібного; до себе у всьому; ми  і  є  боги!  а Бог тоді хто?..

– Я. Зайко: З усього видно: за 20 років мітингакання створилися неперевершені умови для всебічного  розвитку особистості. Її талантів і обдарувань. Саме собою настало культурно-економічне диво; обіцяне левками-мудряками; настало за помахом їхнього язика; «все буде як у Хрянції, тільки краще», брєдили вони, відставні комуністи, підсовуючи чергову нацкомуністичну утопію; для більшості вийшла потопія; кровеболото сліз, розчарувань, розпачу; а для кількох мавзолєнінців, що збрили марксівські бороди, а вуса оставили – все це: лиш привід помолитися на державу й прочитати проповідь; як вони боронили незалежність. Тобто й далі: борітесь-поборете. Наша пісня гарна-нова. Іншого в укрмислителів не спостерігається. Чи не здається тобі, якщо мета визначена – держава ради державності і провітрень нацодягу – якщо подекуди вона розбуяла сповна, і далі має ще більш роздержавніти, ще більш закупити в китайців вишиванок, в обмін на ракетні технології, якщо держава є визнаним божеством, то служителі культу нового божества повинні не тільки закони ваяти й вершити їх від його імені; а й всіляко оспівувати, величати його. Кому, як не богонаближеним, явити  таланти? Доказати дієвість. Показати свою українолюбов – не тільки в програмах, підковах і шкорупайках. Може хоч це поможе – народові розібратися в своїх слугах?

– Є.Пашковський: Давно пора – тільки не поможе. Будуть списувати, як і  програми; красти, як розікрали все. Наскільки це деградована каста, видно із того, що люльколюбний тиран, чиїм нелюдством людей лякають, читав сотні сучасників і сам писав; сам на листи відповідав. На скільки ж обізнанішими, творчо дієвішими, повині б бути нинішні народолюби?! якщо б вони дійсно перевершували його; мали творящу любов. Насправді ж – вони є дуже зменшеними  й слабосилими його копіями; держава здирників – макетом тієї; вони є погіршеними копіями; нездатними навіть на те краще, що вимушено робив їхній прабатько; їм уже не до читань і писань; так поглинули нові таланти: терзань, обдирань, махлювань; боротьба з власністю перейшла в боротьбу за власність; державники змінили назви, а суть здирні й ціна життя в ній – та ж сама; якщо вчора вірили в одне земне, а завтра в друге, якщо жили одним дурним, а завтра другим, настає вичерпаність; вичерпаності потопія –  прямий наслідок комуноутопії; дикий грошовізм – пряме завершення комуновізму; вгробовізму мільйонів за понюх люльки;  тепер таємне явило суть; дерево смерті вродило плоди.   Якби вони дійсно хотіли блага, блага більшого, як собі, то потурбувалися  б і про те, як здійснити його; і волі для здійснень вистачило б; нездійснення означає одне: застаріле розуміння й волю для себе; і вийшов не пилосос навіть, а трипільські граблі. Я не одного питав із тих, кого  мучило, що я пишу; не так пишу; як їх заманеться; чи не хочуть вони – стражі істини – судяки, прокуряки, депутяки, міністряки, здирники в казенній формі, вся ця рать закабаніло-державної тупості, на яку списують  більше, як на цілий свинокомплекс євросоюзу, чи не хочуть вони один день, задарма, попрацювати на вітчизну? на духовність нащадків; на рідну країну; чи може гарант розженеться, теж недешево обходиться; дорогий наш; а навіщо їм? всьойтакпрекрасно! всьораспрекрасно, як ми при владі! ми сильно зайняті, щоб таким займатись; це вам положено – надривати душу; а нам положено правити,  і содєржаніє, за превеликі труди;  вони й управили мізки – скрізь впровадили неповторну, політико-естрадно-футбольну  духовність; звьоздну релігію; культ блатняків і успєшняків; всевмійок і всезнайок; в ранзі  телесвятих  світочі духовковості додуховнюють недодушене чорнгробилем; бог рейтингу зводить падлітиків із звєздунами – політично стурбованих із статево стурбованими;  і – є, є духовність! є про що поязичити; є на що повитріщатись; є на що жебракам – потратити останні вольти духоенергії;  та все без проблеску; з гламутними звєздняками задуховнили такий чад, що чорт ногу зломить; а то й дві; одна безвихідь – і один вихід:  чим скорій вшиватися звідси; фактично це – і є надмета-надідея цілого покоління; їхні сородичі так одуховнили біоценоз, що вихід один: втікати; як розпач-тривогу перед землетрусом, його відчувають  молоді організми;  їх ніщо не зупиняє; і їм неодмінно вдасться: здійснити свою надмету; свого покоління порив; замріяне змолоду неодмінно збудеться; бо в надметі – надмогутня, найголовніша життєсила; вона й притягує – до свого улюбленства; до об`єкту поклоніння; до уподобаного найсокровенніше; мета і є любов!  любов є душею кожного; тому, де любов, там опиняється й тіло; у нашому випадку закон мети здійсниться так: краща, життєактивніша  молодь опиниться на Заході; більш заземлена, пивофутбольна –   на диванах перед  телевізорами; і чим далі, тим  достойніших обиратиме собі предводителів; аж поки навіки не всне із пультом;  так звьоздна релігія – звьоздна духовність – восторжествує цілком; мертве поховає мертвих; а з нею вищезне і все те, що мародерствувало, глумилось, паразитувало, жило на смерті;  перегарно-стадіонна духовність одними видовищами не обмежиться; дихне й подякує своїм натхненникам;  абетковий рівень дозволяє розуміти, що окультурення і впорядкування дає  приріст добра, а тривала варваризація —  наднепоборний приріст зла і його войовниче оскалення; скотинізм заміняє доблесть; паразитування утворює норму;  коли ж людських сил і волі стає замало, щоб  прибрати його, вмикаються сили  Провидіння; вся історія, якщо дивитись під правильним кутом – підтвердження регуляції Богопорядку; більш милостивого, де призвичаєні до милості, і більш нещадного, де призвичаєні до безпощадності – повного безлюбов`я.

Суспільний виріст припиняється  тоді, коли суто земна мета – і суто природні уповання – беруть гору над істинними духоцілями і їх вищими радостями;  слідом за цим  суто природні істоти отримують перевагу – і владу – над дещо одухотвореними; і вказують їм: ви, дурники, виношуйте ідеї та пропозиції; паліть мозкові клітини й нерви; ви терзайтесь і надривайтесь; як виняньчити й підняти країну; як розвивати суспільне життя; а нам положено – вами правити і марнотратити життям; зроблене вами пускати на вітер; ви ж хотіли демократії, виборократії — нате вам; всякому своє вибране положення; нам положено шикувати, а вам положено – в гроб лягати; без копійки на похорон в хаті; так працювали вчені в  тюремних кебе на оборону; так відпрацювала на незалежність творча інтелігенція; так відійшла більшість із мого покоління; як справжні раби й вороги країни; як непростимі зрадники; як всіма прокляті і забуті держзлочинці; в шаражці завбільшки з уркаїну наклали головами; за свою надлюбов до неї; несказанно вдячної їм. Всим комплексом звіроподібних оцей тихий рай возвели; якщо ти не урка й не посадовий бандит – ти  ніхто; постоялець шарашки;  хто ж  привів цю рать, хто їм свободу виборов? хто, як не дрімучі тюхтії-ріднокраїнці? неповороткі, як лантухи з половою; нечулі до Взиваючого, як мішки з дустом! хто дав немислиму свободу звірства – убивств знепотрібленого  добра; а собі взяв свободу – їшачити і платити данину; на утіхи закабанілих; у золотих цепах; на прєлєсті їхніх свиноматок, на золочених каблуках;  хто породив і розсадив цю орду у верховних смрадах, як не народ-всевладитель? роз`єднаний із Його владою і Його мисленням; поклонитель то трьом, то невідь скільком богам; молитель то на комуновізм, то на фінансизм; то на злидні, то на кредити; то на пролєтарський союз, то на багатійський союз; то на одне рабство, то на рабство друге; він знає, чого йому прикортить  позавтрім? Найвнутрішня мета визначає майбутнє! Які обуяли цілі, таке й виростало щастя; добровільно-безвихідного  рабства; як хотіли землі, а стали колгоспниками,  рабами  колєхтівізації, так схотіли  побути європейцями, а стали рабами злидарні; ординсько-деспотичної моделі правління; коли верхівці належить все, вкупі з населенням і його продуктивністю, а народові: моління на владу і її всесвятість — політику; на що молились і ким гордились? десятиліттями що не сходило з язика? її всеможність політика; з обговоренням кожного чудотворного слова й вчинку віть-юль-спасуль; от і спаслись, христопродавці! від свого Спасителя і Його вчення. А найсмішніше те, що вгробивши совісних і знищивши духомайбутнє, це політизоване, безнюхе плем`я денно й нічно в ящику мантачить про якість величні свої перспективи; їхні вожді вже  найшли свої виправди; їхні підвожді – свої  марновтіхи;  пихтять важкодумні, як лантухи з пустотою; важко одхекуються; прорікають важливе; сіють одвічне й мудре; жаліються, жаліють себе; ох, як їм не везе  на правителів! прекрасний народ – і так йому не щастить! але колись, колись... та всієї половної політмудрості, всих падлітологів і політріпологів, всих безтямних стратегів ями не пройме одна мисль:  яке дерево, такий і плід; злими  й подичавілими  правитимуть зло і дико; який стан тіла, така й голова; інакша  просто не приросте;  однак... всим гадунам на тельбухах історії і політичній  гущі, всим водирям від ями до ями не відкрився один, але такий нескасовний,  закон – неуникного духопорядку;  щоб заслужити краще, треба самим дещо  покращати; стати серцем кращими, вільнішими, отже – енергійнішими; вільними  від зла;  духом кращими; діями окрасномовіти, а не красуватись  мовою і традиціями; героями й перемогами; і в цьому все ваше геройство? Того, Хто зрить серця, пір`я в зачісках не розчулює; «чоловік дивиться на лице, а Господь на серце», I Царств 16.7; серце означає Любов; силу Всесильного в приймачеві сили; якщо ж нюху нема розрізнити – між добром і ніби добром, між корисним і шкідливим – вогняна вода самонадій ненадовго надихає; героїть до впаду, а коли продирають  очі – наші герої знов у полоні; і так віками; груба природність приголублює суто природніх. Не важливо, наскільки чисельний народ – важливо, наскільки в нього приземлена, дрібноплемінна, чи вищобратерська воля й свідомість; із небагатьох, благосповнених,  може вирости великий народ, бо інші, спраглі добра, незримо наслідуватимуть його благі звичаї, і так все більшатимуть його добросили; і навпаки, з великої  більшості сповнених зла, прихованого нечестивства нічого путнього, взагалі нічого, крім лютих заздрісників  і горлогризів, не вийде; так, копіюючи  ницу волю одне одного, виродяться в дрібне самоїдне плем`я; возведуть людоїдство у ранг політики і щасливі труситимуться перед ним; так із величі зла і множинства брехні постають руїни; так вся істинна, непоказна велич виростає з малої любові; от що означає в Слові: Бог діє малими силами; відгуком покликаних – сурмами Гедеона; малими – Благом найвищолюбові;  в небагатьох, хто сповнені ним.

Доопрацював Михайло МАЛЮК

Від редакції. Повністю цю та інші статті Євгена Пашковського з книги «Служіння любові» розміщено на сторінці автора у Facebook