Без терміну давності

Змушений після військового перевороту в березні 1976 року жити в еміграції, видатний аргентинський письменник Хуліо Кортасар у книжці «Аргентина: роки культури за колючим дротом», характеризуючи ситуацію у себе на батьківщині, зазначив: «Цього кола бракувало у Дантовому пеклі, і правителі моєї країни взяли на себе зловісну місію створити й заселити його».

Йшлося про тисячі викрадених і закатованих озброєними командос людей, доля та місцезнаходження яких залишалися невідомими. Тоді ж Хуліо Кортасар переповів світові історію маленької дівчинки Клари Анаї Маріані, яку рідним так і не вдалося розшукати після того, як військові вивезли в невідомому напрямку її батьків.

Своєрідним продовженням цієї драми став випущений 1985 року фільм аргентинського кінорежисера  Луїса Пуенса «Офіційна історія», який свого часу здобув чимало престижних нагород, у тому числі й премію «Оскар» у номінації «Кращий зарубіжний фільм», а 10 грудня цього року був представлений у столичному Будинку кіно посольством Аргентинської Республіки в Україні. Героїня стрічки – благополучна жінка, викладачка історії, яка добре знає минуле, але поняття не має про події, що розгортаються у неї під боком. І так триває, доки – під впливом обставин  –   вона  не починає шукати відповідь на, здавалося б, просте запитання: хто батьки дівчинки, яку вони з чоловіком взяли за дочку п'ять років тому?

У своєму вступному слові перед фільмом Надзвичайний і Повноважний посол Аргентинської Республіки в Україні Ліла Ролдан Васкес наголосила на важливості цього заходу з точки зору донесення до іноземної аудиторії недавньої історії її країни задля того, щоб запобігти терору в будь-якій частині нашої спільної планети. В її виступі вчувалася давня думка Габріеля Гарсіа Маркеса про те, що подолати людську самотність здатна лише людська солідарність.

Вітаючи посла і всіх причетних до цієї акції співробітників посольства з безпомильним рішенням саме так відзначити Міжнародний день захисту прав людини, хотілося б побажати і нашим дипломатам використовувати в країнах перебування найменшу нагоду, щоб доносити до громадськості цих країн болі й прагнення України.