«Літературна кафедра»

Так іменуються  зустрічі випускників і студентів відділень «Літературна творчість», що відбуваються в Будинку літераторів Національної СПУ. Кажу «відділень», бо такі існують уже не тільки в КНУ імені Тараса Шевченка, а й у Львівському, Острозькому та Луганському вишах України.

Звісно, що навчити бути письменником не зможуть ніякі кафедри. Письменником треба вродитися – вчили нас і древні, і найдревніші мудреці. «Та все ж, та все ж», – казав з іншого приводу О.Твардовський. Ми обговорювали цю делікатну справу з тодішнім головою СПУ Юрієм Мушкетиком більше десятка років тому і прийшли до висновку, що навчальні підрозділи у вишах для майбутніх письменників таки потрібні. Хоча б для того, аби письменник був… письменним.

Добре, подумали ми якось із заступником голови НСПУ  Василем Шклярем і директором Будинку літераторів Валерієм Герасимчуком: така спеціальність з’явилася, слухачі її ідуть щороку в широкий  світ навіть із відповідним дипломом, більше десятка з них прийнято до лав НСПУ, а як же складається їхня подальша творча доля? Ось так і виник задум створити при НСПУ віртуальну «Літературну кафедру»…

На перше зібрання завітали до неї понад два десятки випускників відділення «Літературна творчість»; прийшли також кілька нинішніх першо-, друго- та четвертокурсників цього відділення. Слухали їхні нові твори з  десяток старших письменників, кореспонденти ЗМІ. Нові свої твори читали випускники різних років Юлія Джугастрянська, Олег Здорик, Віра Гузієнко… В обговоренні почутого взяли участь доцент Київського університету Олександр Яровий, письменники В’ячеслав Малець і Микола Семенюк, журналіст Дмитро Чистяк, колишній випускник відділення «Літературна творчість», член НСПУ Олександр Стусенко «відбувся» репліками, пообіцявши прочитати свої нові твори під час наступних зустрічей, що відбуватимуться в останній вівторок кожного місяця о 17 годині.

Наступна зустріч «кафедралів» була менш велелюдною. Надворі мрячило, а одна  шанована газета «забула» опублікувати календар заходів Спілки письменників в останній декаді жовтня. І дехто, не знайшовши його на усталеному місці в газеті,  засумнівався: буде чи не буде… Було! На згадану наступну зустріч «кафедралів» прийшов не менш відомий в Україні оповідач, багатолітній диктор Національного радіо і викладач красномовства в Київському університеті, заслужений артист України Петро Бойко. За яких-небудь півгодини він продемонстрував «кафедралам» блискучий майстер-клас виразного читання художньої прози та поезії. Головний інструмент у письменника, наголосив П.Бойко, його мова. Не сіра, не буденна, а така, яку «відшліфував» народ і яку в художньому читанні  однаково мав би почути слухач і  першого, й останнього ряду  будь-якої аудиторії. Довелося згадати дивовижну мову роману  Олександра Ільченка «Козацькому роду нема переводу». Прочитавши кілька  поезій, П.Бойко показав, яким віртуозом у користуванні художньою мовою був сучасник і майже ровесник О.Ільченка Володимир Сосюра. Зокрема – у вірші «Немов дзвенить…».