Образ і контекст

  • warning: array_filter() expects parameter 1 to be array, null given in /home/litgazet/public_html/sites/all/modules/views/modules/node/views_plugin_argument_validate_node.inc on line 59.
  • user warning: You have an error in your SQL syntax; check the manual that corresponds to your MySQL server version for the right syntax to use near '<> 0 OR (.uid = 0 AND 0 <> 0) OR 0 = 1 ) count_alias' at line 3 query: SELECT COUNT(*) FROM (SELECT title FROM comments comments WHERE .status <> 0 OR (.uid = 0 AND 0 <> 0) OR 0 = 1 ) count_alias in /home/litgazet/public_html/sites/all/modules/views/includes/view.inc on line 745.
  • user warning: You have an error in your SQL syntax; check the manual that corresponds to your MySQL server version for the right syntax to use near '<> 0 OR (.uid = 0 AND 0 <> 0) OR 0 = 1 LIMIT 0, 5' at line 4 query: SELECT title, 'comments_recent:block' AS view_name FROM comments comments WHERE .status <> 0 OR (.uid = 0 AND 0 <> 0) OR 0 = 1 LIMIT 0, 5 in /home/litgazet/public_html/sites/all/modules/views/includes/view.inc on line 771.

 Олег Мінько. В полі
18:27 7 листопада 2010 року

 

Світлана Єременко. Живопис як молитва. – ТОВ «Сіті Прес Компані»

«Нині хочуть усе описати й пояснити. Якби можна було описати й пояснити картину, живопис не був би мистецтвом». Погодьтеся, що брати ці слова славетного Оґюста Ренуара епіграфом до одного з розділів мистецького альбому – себто видання, яке, по суті, й має на меті описати і пояснити феномен певного мистця, парадигму його творчого розвою, а отже, навіть не одну, а цілу низку його принаймні ключових картин, – є справою доволі ризиковою бодай у сенсі широких пластів іронії й самоіронії, які в цьому парадоксі відкриваються. Адже, за такою логікою, люди, котрі готували до друку цей альбом, або самі ж зізнаються, що в творчості свого «піддослідного» мистця вони геть нічого не второпали – і тоді ми маємо справу із просто собі «великою книжкою з красивими картинками»; або ж вони настільки вільні від комплексів і упереджень, що спілкування з їхнім «продуктом» здатне відкрити нові мисленнєві овиди для культурного читача – і тоді це справді мистецький у всіх сенсах альбом, а не звичне «варіння фахового мистецтвознавства у своєму соку».

На такий творчий ризик зважилися автори мистецького альбому «Олег Мінько», який щойно побачив світ у рамцях проекту «Імена», презентованого ґалереєю сучасного мистецтва «АВС-арт» (фундатор Михайло Поживанов) – і він себе (як мені, не мистецтвознавцеві, а літераторові, видається) цілком виправдав. Бодай тому, що текст тут займає аж третину солідного трьохсотсторінкового тому – за обсягом це могла б бути повноцінна мистецтвознавча монографія, – однак справа в тому, що насправді монографією він не є, а витриманий цілком у рамцях жанру художнього есею, і автор його – зовсім не вчений-мистецтвознавець, а фахова журналістка Світлана Єременко. Прошу зрозуміти мене правильно: я не маю ані найменших упереджень до мистецтвознавства, навпаки – ставлюся до науки з величезним пієтетом! І я лише за те, щоб про творчість такого цікавущого й багато в чому знакового для української культури мистця як Олег Мінько виходили мистецтвознавчі монографії! Однак тут, у цьому конкретному випадку, нам ідеться про адекватність мети видання і жанру тексту, почерез який ця мета мусить оприявнюватися. Оскільки, як зазначено в анотації, метою є показати, «як формується Душа художника, що впливає на його світогляд, у чому таємниця процесу Творення», – то природно, що жанр художнього есею, свого роду письменницький погляд на мистецький процес і на особистість мистця, має тут набагато більші можливості, ніж прискіпливий фаховий аналіз, котрий закономірно мусив би бути витриманий у строгих рамцях поважного наукового стилю. Не забуваймо також, що видання готувала до друку не наукова інституція, а мистецька ґалерея – а для неї, виходячи з самого роду її діяльності, такий альбом є важливий як засіб для зацікавлення колекціонерів роботами Мінька...

Одне слово, есей справді виявляється тут найдоречнішим, і Світлана Єременко виписує його – під назвою «Живопис як молитва» – у форматі, котрий, після детальнішого художнього опрацювання, цілком надавався б і до окремого видання в серії «Життя славетних». Бо становлення й еволюцію направду славетного львівського мистця-шістдесятника Олега Мінька, його неповторну творчу манеру, – в якій органічно поєдналися вишуканий естетизм, світоглядно цілком суголосний європейському експресіонізму, з природним і дивовижно глибоким у своїй щирості українським традиціоналізмом, – авторка розкриває передовсім крізь призму біографії: дитинство на Донеччині й відчуття себе мистцем (офтоп: і скільки першорядних, питомо українських талантів з органічно національним складом мислення дала світові Донецька земля! Направду, та політична наволоч, яка зараз у масовій свідомості асоціюється з Донеччиною, лише до нестями спотворює імідж цього дивовижного українського краю і жодною мірою не є його виразником!); відкриття Львова й висока європейська художня школа, яку він пройшов тут під керівництвом Романа Сельського, Карла Звіринського та інших славетних західноукраїнських мистців; інтелектуальне й політичне становлення, духовна близькість зі славетними львівськими шістдесятниками Ігорем та Іриною Калинцями, В’ячеславом Чорноволом, Богданом Горинем, Грицьком Чубаєм, Стефою Шабатурою, Михайлом Мануляком і багатьма іншими леґендарними особистостями; пильне око КҐБ; створення знакового циклу «Життя масок»; зацікавлення мистецтвом ткацтва; сюреалізм... Жанр есею дає авторці змогу вести мову навіть про такі сторінки з біографії мистця, які зазвичай прийнято розкривати хіба тоді, коли йдеться про давно померлого класика, а не того, хто активно працює і нині, – як-то позашлюбна закоханість, – проте вони ж так само впливали на його творчість.

 

Тож, очевидно, епіграф із Ренуара таки слушний – ідеться про видання, зроблене не лише з неабиякою любов’ю до творчості славетного мистця, але й із тією високою мірою творчої свободи, яка захоплює і по-новому відкриває цього майстра і його роль в українській культурі для всіх, хто прочитає цю книжку. Скажімо, я для себе зробив маленький експеримент: знайомство з томом «Олег Мінько» почав із фоторепродукцій Мінькових картин, тоді прочитав текст, а тоді знову повернувся до картин – і враження від робіт мистця, розуміння – ні, точніше все ж не розуміння, а відчуття! – їх було вже зовсім іншим, набагато глибшим. Авжеж, Ренуар мав рацію: повноту враження формує не описування й пояснювання, а розкриття контексту – цим рецензований альбом особливо цікавий.

 

 

Стрічка новин

Подписаться на RSS