Статті

Сучасна людина загалом живе за небагатьма сценаріями, не відаючи про другий крок Конвоїра. Або вона веде боротьбу за існування, і їй ніколи думати про інших, або вона пересичена достатком, і їй знову ж таки не хочеться думати про інших. 

Чомусь мені здається, що ця книжка не стане предметом пильної уваги критиків і ажіотажу в пересічного читача. Воно й не дивно. Бо і професійні, й рядові читачі кидаються насамперед на те, що стало або ж обіцяє стати предметом скандалу. 

Сірого морозяного дня на Водохреща Козацький шпиль Канівських глиняних гір схоронив у собі тіло слобожанського козака Володимира Затуливітра. Один місяць і 9 днів не дожив він до свого 59-го дня народження.

Навіть зовнішня пластика, естетика пізньобрежнівської тоталітарної маразматично-задрипаної ойкумени  з її нормативною пафосною підгнилістю, дрібною девіантністю й розкладом роблять особистість Ярослава Лесіва викличною, й викличною посеред українського світу

Перечитую оце свого друга-товариша по літературі – і дух радується: як багато і гарно він уже написав – «Совість», «Поле без гербіцидів, душа без погонича», «Під чорним тавром», «За горами гори. Правда про Чечню», «Пісні рідного краю»…

Жмуток спогадів – навздогін щойно виданій книзі. Навздогін, бо коли на той хліб тільки ставили заміс і, гуртуючи побіля такої чесної і високої справи автуру, Галина Григорівна Погрібна звернулась до автора цих рядків озватися своїм дописом-спомином, він, автор себто, найперше почав собі міркувати, що чого-чого, а спогадів – живих, трепетних, настроєвих, художньо викшталтуваних та емоційно наснажених – у книзі не бракуватиме.